Питання забруднення річки Рось знову розглянули у Верховній Раді

Басейн річки Рось - складний водогосподарський комплекс на території чотирьох областей України: Вінницької, Житомирської, Київської та Черкаської.

Для забезпечення потреб водопостачання населення і галузей економіки щороку, згідно форми 2-ТП (водгосп) забирається близько 80 млн.м³ води, а фактично - набагато більше.

В басейні річки Рось розташовані чотири господарсько-питні водозабори та 15 водозаборів цукрових заводів і інших промислових підприємств. 

Для забезпечення питних та санітарно-гігієнічних потреб населення й галузей економіки щорічно з річки Рось забирається близько 18 млн. м³ води. З них: м.Біла Церква та м.Умань - 16,9 млн. м³, м.Богуслав - 0,44 млн. м³, м.Миронівка 0,36 млн. м³, м.Корсунь-Шевченківський 0,326 млн. м³ води.  

Крім того, вода з річки Рось та її приток забирається на виробничі потреби 287 промислових підприємств, цукрових заводів та для зрошення (близько 29 млн. м³). Водні об’єкти басейну річки Рось також інтенсивно використовуються для ведення аквакультури. Для потреб аквакультури щороку забирається близько 23 млн. м³ води.

В результаті створюється велике антропогенне навантаження на басейн річки Рось. Проте, зарегульований у водосховищах запас води дозволяє повною мірою забезпечити усі ці потреби, але за умови обов’язкового і чіткого дотримання встановлених режимів роботи водних об’єктів та відсутності забруднення поверхневих вод.

Питання щодо забруднення річки Рось, відсутності прибережних захисних смуг, а також бездіяльності контролюючих органів розглядалися на черговому засіданні підкомітету з питань взаємодії з громадянським суспільством Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції 9 листопада 2018 року.

На жаль, здебільшого всі ці проблеми залишаються невирішеними у зв’язку з відсутністю чіткого законодавства, яке б забезпечувало невідворотність притягнення до відповідальності за здійснення забруднення навколишнього природного середовища.

Та разом з тим, позитивним моментом є незворотній процес імплементації Україною законодавства країн-членів Європейського Союзу відповідно до Водної Рамкової Директиви. Тому, маємо сподівання, що принцип «забруднювач платить» незабаром таки буде успішно реалізовано і в нашій державі.